Ще з давніх-давен люди хотіли залишити нащадкам пам'ять про себе, і найпростішим способом зробити це було спорудити надгробок над місцем останнього заспокоєння покійного. Ще найперші люди – неандертальці – при похованні померлих у печерах завалювали вхід туди камінням, таким чином оберігаючи посмертний спокій одноплемінників від будь-яких домагань ззовні. Пізніше звичай споруджувати величезні надгробки виявився і в Стародавньому Єгипті – там вічний сон вінценосних осіб оберігали піраміди, які й досі стоять у тих місцях.

У 1804 році в Парижі було організовано цвинтар під назвою «Сад». Там стало прийнято прикрашати могили скульптурами, які спочатку були досить жахливими – як демонічних істот і горгулій. Природно, що краса і розміри цих своєрідних пам'яток великою мірою залежали від спроможності сім'ї померлого. З часом надгробні пам'ятники набули більш заспокійливого вигляду, що нагадує про спокій - вже в дев'ятнадцятому столітті їх почали зводити у вигляді ангелів.

Щодо матеріалів, з яких виготовляли надгробки, то вони теж пройшли свій шлях еволюції - спочатку це були глиняні брили, якими закривали вхід до усипальниці, пізніше використовували дерев'яні заслінки, а також природний камінь.